В камері близько 15 жінок, душу немає, — волонтер про полон матері в «ДНР»


19 березня цього року в Горлівці Донецький області зникла 46-річна Марина Чуйкова. Пізніше з’ясувалося — її взяли в полон бойовики так званої «ДНР». Зараз вона в слідчому ізоляторі Донецька за нібито «шпигунство». Її сини, Сава і Артур, з початком бойових дій переїхали до Харкова. Тут хлопці волонтерять: вчать людей надавати першу допомогу, допомагають ремонтувати лікарні та інше. Майже півроку вони намагаються звільнити свою маму з полону. Савва Чуйков розповів Громадському радіо, як мати потрапила в полон і що вони з братом роблять, щоб звільнити її і взагалі — чому жінка залишилася в підконтрольній бойовикам Горлівці.

«Ось цю фотографію ми зробили, коли бачили маму в останнє. Вона приїздила до нас в Харків. Приїхала вона в суботу, у неділю вона ще виходила на зв’язок, а вже у понеділок вона на зв’язок не вийшла».
http://https://hromadskeradio.org/sites/default/files/styles/episode__content__big__800x600/public/media/zobrazhennya/novyny/maryna-chuykova-z-synamy.jpg?itok=JBLqCDtJ
Спочатку Савва гадки не мав, що мати зникла:
«В принципі, це було нормально. Вона жила у Горлівці і періодично їздила через блокпост. Проїзд через блокпост складний, іноді навіть люди ночують прямо там, а на блокпосту зв’язку немає. Мама їздила до Бахмуту скуплятися, знімати гроші та пенсію бабусі». Вже у вівторок, хлопець дізнався, що мама в полоні у бойовиків. Про це йому із братом розповіли сусіди з Горлівки. «Вони сказали, що приїхали люди і затримали її. Нібито вони представились співробітники МДБ. Типу, були якісь протоколи, документи, але ніякого підтвердження, що це й справді було, немає». Коли хлопці дізналися, що сталося, — одразу ж звернулися, куди могли: від громадських організацій, що опікаються питанням полонених до високопосадовців. «Ми зверталися в центр обміну полоненими, подали заяви в райвідділ, що мати пропала без вісти і у нас є підозра, що вона незаконно утримується на тій території невідомими особами. Звертались в червоний хрест, ООН та ОБСЄ, писали особисто Геращенко та звертались до СБУ», — розповів Савва Чуйков. Всі організації і структури, куди хлопці зверталися, пообіцяли допомогти, але результату нуль. А зі Служби безпеки України по кілька разів на місяць приходить один лист: ми все ще шукаємо вашу мати. «Пишуть кожні кілька днів, що продовжують вести роботи по встановленню її місцезнаходження, але знову ж таки вони все ще не встановили». Правоохоронцям Савва із братом сам повідомив, що мати знаходиться в Донецькому слідчому ізоляторі. Їх знайомі почали писати запроси як до російських – так і до спецслужб так званої ДНР. «Неофіційно слідчі підтверджують, що вона знаходиться там, але офіційно на запити ніяких відповідей», — говорить Савва. Єдиний офіційний документ від бойовиків «ДНР» – це довідка з лікарні при слідчому ізоляторі. «Це довідка з лікарні СІЗО про те, що вона там проходила обстеження і стан її здоров’я – задовільний. Там стоїть, якщо не помиляюсь, підпис головного лікаря СІЗО та начальника СІЗО Єдиний спосіб спілкування з Мариною у її синів — листування. «Звідти можна передавати передачі. Вона передає листи, що знаходиться у донецькому слідчому ізоляторі», — говорить Савва Чуйков.

Окрім того, мати пише своїм синам про умови, в яких її утримують: «Спекотно, на прогулянку виводять не кожного дня і буквально на пів години – годину. В камері постійно знаходиться близько 15 жінок, душу немає. Продукти можна передавати не всі, побутові якісь речі – теж, як і косметику, як і засоби особистої гігієни». Сава стверджує: що вдасться передати матері, залежить безпосередньо від настрою бойовиків. «Дійсно дуже багато чого залежить від настрою тих людей, які працюють в СІЗО. Тобто сьогодні можна передати ковбасу, завтра – ні, сьогодні можна духи передати, — завтра вже не передаси». Ні про яке шпигунство, яке бойовики інкримінують Марині Чуйковій, й думки бути не може, каже Сава. Адже його мати – пацифіст. «Вона взагалі дуже пацифістична людина. Тобто для неї зброя, всі ці війни, бійки дуже далеко. Вона переживає навіть коли страждають абсолютно незнайомі люди». Однак, все що змогла зробити Марина, коли почались бойові дії, це відправити своїх синів туди, де не стріляють. Спочатку вони навчалися в Одесі, потім – у Харкові. Хлопці вже закінчили навчання, а мама все не могла поїхати звідти. «У неї там була її мама, моя бабуся. У бабусі така принципова позиція: померти в тому місці, де помер дід. Типу «я тут народилась, я тут і помру». І щоб поховали саме поряд із дідом. Вона не хотіла ніяким чином їхати. Казала: ви мене кидайте та їдьте. Але матуся свою маму не може залишити, вона вже старенька жінка і мама весь цей час знаходилась поряд з бабусею». Хлопці дуже сподіваються, що вдасться побачити маму вже незабаром. Максимум, коли відбудеться черговий обмін полоненими. Але хвилюються, адже, за їхнім спостереженням, влада опікується тими полоненими та політв’язнями, чиї прізвища більше відомі. Софія Мітіна, Харків, Громадське радіо

Постоянная ссылка на это сообщение: http://www.dokaz.org.ua/%d0%b2-%d0%ba%d0%b0%d0%bc%d0%b5%d1%80%d1%96-%d0%b1%d0%bb%d0%b8%d0%b7%d1%8c%d0%ba%d0%be-15-%d0%b6%d1%96%d0%bd%d0%be%d0%ba-%d0%b4%d1%83%d1%88%d1%83-%d0%bd%d0%b5%d0%bc%d0%b0%d1%94-%d0%b2%d0%be%d0%bb/

Translate »