“Після катувань я зрозумів, що не боюсь померти”: ексклюзивне інтерв’ю з українським полоненим

Sorry, this entry is only available in Russian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

27 грудня 2017 року відбувся наразі останній і найбільший обмін полоненими за час війни на Донбасі. Тоді додому повернулось 74 наших хлопця. Бойовикам Україна віддала 233 людини. Тоді у список на обмін потрапило і прізвище науковця Ігоря Козловського, який провів у полоні 700 днів.

 


Ігор Козловський в новому місті, на новій посаді змушений був почати новий шлях після полону. З лютого 2018 року чоловік працює в інституті філософії.

Науковець розповів журналістам 24 каналу про події 27 грудня 2017 року, тоді більшість полонених хвилювалася до останнього, думали, щось піде не так, і їх знову повернуть до СІЗО та підвалів.

Тебе вже везуть на волю, в тебе вже навіть документи є, що ти вже звільнений, але ти перебуваєш в умовах автозаків, навколо тебе ворожі люди з автоматами,
– пригадав Ігор Козловський.

полонений
Ігор Козловський

Камінь із серця впав, коли прибули на місце обміну на окупованій території та побачили Ірину Геращенко. А коли пересіли в наші автобуси й заїхали на територію вільної України – до сліз розчулилися.

Коли ми побачили синьо-жовтий прапор, то були сльози на очах. Тоді я зрозумів, що все залишилось позаду. Починається нове життя,
– розповів колишній полонений.

У неволі Ігор Анатолійович пробув 700 днів. Викладача Донецького національного технічного університету бойовики затримали наприкінці 16 січня і звинуватили в нібито “незаконному зберіганні вибухових речовин”. А згодом так званий “суд” аргументував арешт Козловського, що він є “особливо неблагонадійний громадянин”, бо мав контакти з членами партії “Свобода”. Науковець побував у СІЗО і підвалах так званої “ДНР”, в одиночних камерах. Розповів, що психологічний тиск може бути навіть страшнішим за фізичний.

Коли я повернувся після перших катувань, то перша моя думка була, що я не боюсь померти. Якщо я не боюсь померти, то вони вже мене не дістануть. Але я ж повинен жити, адже я боржник любові, я люблю своїх рідних, близьких, друзів, Україну,
– сказав Козловський.

В одиночних камерах та так званих “камерах смертників” дехто з бранців навіть замислювався про суїцид. І Ігор Козловський неодноразово їх розраджував. За його словами, найголовніше повернути людині сенс життя.

полонений
У полоні Ігор Козловський пробув 700 днів

За цей рік Козловський побував у вісьмох країнах, виступав у парламентах, і скрізь розповідав про свій досвід. Адже прогулюючись у спокійному Києві, куди переїхала вся його родина, він пам’ятає, що на його окупованій Батьківщині – в підвалах так званих “ДНР” і “ЛНР” – у камерах смертників перебувають українські політв’язні. Про них не можна забувати і їх треба визволяти.

 

Permanent link to this article: http://www.dokaz.org.ua/en/%d0%bf%d1%96%d1%81%d0%bb%d1%8f-%d0%ba%d0%b0%d1%82%d1%83%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c-%d1%8f-%d0%b7%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%83%d0%bc%d1%96%d0%b2-%d1%89%d0%be-%d0%bd%d0%b5-%d0%b1%d0%be%d1%8e%d1%81%d1%8c/

Translate »