«Якщо я почну розповідати, у вас зуби спітніють»: як бойовики грабували і катували місцевих у Брянці

«Брянка-СРСР» – так називався батальйон бойовиків угруповання «ЛНР», який прославився тортурами, грабежами і навіть вбивствами своїх же – в тилу підконтрольних бойовикам територій. Журналісти спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» побували в окупованій Брянці і з’ясували, чим сьогодні живе захоплене місто.

2014 рік, зона бойових дій у Луганській області. Бойовики батальйону «Брянка-СРСР» гуляють весілля, обстрілюючи позиції Збройних сил України.

Зібрав батальйон колишній шахтар із Брянки Дмитро Піндюрін на прізвисько «Лютий». Через пару місяців він уже тримав у страху все місто.

«Підрозділ назвався сам «СРСР-Брянка», типу, як пов’язаний із минулим наших дідів. Тепер у нас є все – «Гради» і все інше. Зараз ще попросимо допомоги від наших друзів росіян, може, кожен скинеться по 50 рублів. Ми собі «Тополь-М» купимо, поставимо в Брянці. Щоб «укропи» і НАТО не жартували з нами», – заявляв він тоді.

Дмитро Піндюрін на прізвисько «Лютий»
Дмитро Піндюрін на прізвисько «Лютий»

​У 2015-му «Гради» «Брянки-СРСР» обстрілювали Дебальцеве.

«Вогонь від «Брянки-СРСР»! Абраме, насипай! Так буде постійно, кожного дня! У них буде постійно йти град!» – бравував бойовик, обстрілюючи українські позиції.

«Всі тут уважають, що сюди прийшли фашисти. Тому ми будемо захищати не тільки своє рідне місто, але і підемо далі», – заявляв «Лютий».

Бойовики жили «по-багатому». Каталися на катамаранах і навіть розводили страусів. Росіяни, що приїжджали на базу бойовиків, вважали окуповану Брянку мало не раєм на землі.

«У 29 років я відкрив для себе ягоду під назвою «шовковиця». Вона просто бомбезна. Це такий вогонь!», – дивувався російський найманець.

Брянка, Луганська область
Брянка, Луганська область

Те, що в «Брянці-СРСР» катували людей, гості батальйону намагалися не помічати.

– Це, як я розумію, для полонених?

– Для тих, що провинилися, – на відео бойовики обговорюють підвішену на дерево клітку.

Скандал розгорівся у 2015-му. Про те, що відбувалося на базі, російському виданню розповіли колишні бойовики.

«Якщо я почну розповідати все детально, у вас зуби спітніють. Змушували хлопців плавати і стріляли по них, щоб вони швидше пливли. Як відрізалися голови. Всі ті люди з нашого міста, які на моїх очах загинули і які закопані у нас на базі, як собаки, за загоном для страусів – там ціле кладовище», – мовиться у розповіді.

Бійці батальйону почали звинувачувати один одного в розстрілах, пограбуваннях і тортурах.

«Руки простріляли йому, пальці простріляли, ну знущалися – ножами тикали в нього»,– пригадує тортури інший бойовик.

У результаті ватажок «Брянки-СРСР» утік до Росії, а угруповання «ЛНР» порушило справу лише два роки потому.

«Генеральною прокуратурою» розслідується низка резонансних злочинів, скоєних у 2014 році в брянківській комендатурі», – мовиться на телебаченні, підконтрольному бойовикам.

Сьогодні в Брянці намагаються не згадувати про страшні перші роки конфлікту. Місто намагається вижити в непростих умовах окупації.

Місто Брянка
Місто Брянка

«Зараз шахти закриті, молодь переважно виїжджає. Ну що, їдуть, шукають роботу десь. Знайти, заробити, прогодувати сім’ю. А залишаються старі – бабусі, дідусі та й усе», – розповідає місцевий житель.

Як і в сусідньому Стаханові, тут більшість шахт закриті. Але місцевим легше знайти роботу – поруч більш благополучний Алчевськ.

«Завдяки Алчевську ще тримається наше місто, тому що люди, молодь працюють на комбінаті – на хімічному – і на металургійному заводі», – додає чоловік.

Чоловік розповідає, що в Брянці залишилися переважно літні люди
Чоловік розповідає, що в Брянці залишилися переважно літні люди

А ось старшому поколінню складніше. Ніна Сергіївна раніше працювала на шахті. Тепер пенсії від угруповання не вистачає навіть на ліки.

«Всі отримують по три тисячі. Хіба на ті три тисячі можна прожити? Ще й медикаменти такі дорогі. Піди в аптеку – дві тисячі віддай і не всі візьмеш, що треба», – нарікає літня жінка.

Місцева жителька нарікає, що не вистачає грошей навіть на найнеобхідніше
Місцева жителька нарікає, що не вистачає грошей навіть на найнеобхідніше

Виїхати за українською пенсією – через піший перехід в Станиці Луганській – жінці вже не під силу.

«Та де там поїду, вже немає сил їхати. Щоб хоча б на смерть там отримати, за два місяці», – каже Ніна Сергіївна.

Місцеві намагаються хоч якось підтримувати життя в рідній Брянці. Намагаючись не думати про те, що відбувалося тут в 2014 році.

Посилання на стаття: https://www.radiosvoboda.org/a/30003584.html